Ольга Духніч, кандидат психологічних наук, соціальний психолог, журналіст

Ідентичність — це те, що з вами стається

Сильна національна ідентичність — це, перш за все, про спільний розділений досвід, а не про мову або походження.

Це з одного боку доволі очевидна теза і майже аксіома, якщо ми подивимося на теоретиків ідентичності від Еріксона до Теджфела через Андерсона.

З іншого, оце розуміння, що досвід має бути екзистенційним, через спільні кризові ситуації, через емпатію до такого ж, як ти, поряд та спільне виживання — не очевидна теза.

І тут важливо і хто, і де переживає досвід разом (спільна точка відліку). Тому оці часті зараз питання в мережах: «А чому ви зараз залишаєтесь в Києві (Україні)?» — адресується саме до ідентичності як досвіду. І люди відповідають: «Тю! Це моє місто, моя країна, мої люди».

І це максимально природна відповідь з позиції ідентичності, і вона буде звучати тут різними мовами, від людей різного походження. Бо саме так формується спільна актуалізована дієва національна ідентичність.

Є досвід, коли ти відповідаєш з позиції ідентичності, — є ідентичність, нема досвіду — ідентичність категоріальна, «холодна», та, що в паспорті.

І якщо ти за межами України, ти теж маєш безліч можливостей діяти від досвіду української ідентичності й через нього пропускати життя, і цей досвід як основа ідентичності теж важливий.

Але будь-який досвід як основа ідентичності важливий і тривалий за декількох умов:

– досвід має бути екзистенційним: ми не просто жили поруч, ми разом пережили досвід виживання, боротьби, відстоювання себе з позиції українця;

– досвід треба назвати — пояснити, що з нами сталося, задати сенс, наратив;

– досвід має бути інклюзивними — містити в собі різні досвіди бути українцем тут і там, не знецінювати інший досвід проживання ідентичності як «несправжній». Ми матимемо різні досвіди бути українцем і це треба визнати, розповісти про них одне одному.

Тому не мова, не походження, а саме досвід сьогодні виявився першочерговим. Що не скасовує символічного та культурного бекграунду, мови, спільної національної історії та спільної національної культури, які оформлюють цей досвід в єдиний наратив у тривалому часі.

Поділюся ще одним спостереженням: в Криму були люди, з якими Україна сталася — вони мали цей досвід: виїжджали на материкову Україну, мали родичів, щось торкнуло в культурі, мали друзів, або закохувалися в людей, які цей досвід для них уможливлювали. І люди, з якими Україна не сталася — в Криму можна було легко жити в порядку денного РФ, дивитись російські медіа, їздити в Москву. І в них не було досвіду бути українцями, і стати вони ними не змогли.

Якщо ми хочемо зберегти людей за межами України, особливо дітей, українцями, їм важливо давати доторк до досвіду, не негативний, але безперечно емоційний, як це — бути українцем.

Бо ідентичність — це те, що з тобою сталося, або ні.

Джерело: nv.ua