Продовжуємо серію матеріалів про молодих учасників проєкту «Молодь за майбутнє України», які після навчання у Літній школі журналістики та медіароботи долучилися до створення відеосерії «Відновлення України: напрямки, пріоритети, виклики».

Цього разу своїм баченням України майбутнього ділиться Анастасія Хрупчик із села Седлище Волинської області.

Для Анастасії відбудова України після війни має бути значно більшою, ніж просто відновлення зруйнованих будинків, доріг чи міст. Це можливість створити сучасну країну, у якій хочеться жити, виховувати дітей і будувати своє майбутнє.

«Після того, як закінчиться війна, нам потрібно не просто відбудовувати міста, дороги, будинки. Нам потрібно створювати сучасну Україну, в якій хочеться жити далі, будувати своє майбутнє, жити зі своїми дітьми».

Ця думка стає відправною точкою для розмови про те, якою має бути сама відбудова.

Відновити місто таким, яким воно було до війни, на перший погляд, найпростіше. Повернути будинки на свої місця, відбудувати дороги, відновити звичну інфраструктуру. Але механічне відтворення минулого не обов’язково означає повернення до комфортного життя.

Разом із будинками можна відновити й ті проблеми, до яких люди роками звикали: незручний міський простір, непродумані двори, бар’єри для людей із різними потребами, відсутність місць для спілкування та відпочинку.

Тому післявоєнна відбудова дає Україні можливість поставити інше запитання. Не лише «що було тут раніше?», а й «що потрібно людям, які житимуть тут завтра?»

Саме людина та її повсякденне життя мають стати одним із головних орієнтирів відновлення.

Місто майбутнього – це не тільки нові будинки й сучасна архітектура. Це простір, у якому враховані потреби різних людей: дітей, старших людей, родин, людей із різними можливостями та потребами. Це місця, де можна зустрічатися, спілкуватися, проводити час разом і відчувати себе частиною громади.

Такий підхід змінює саме розуміння відбудови. Йдеться вже не про те, щоб просто повернути втрачене, а про можливість створити середовище, яке буде кращим за те, що існувало раніше.

Важливою частиною цього процесу має стати й участь самих людей. Якщо простір створюється для громади, громада повинна мати можливість говорити про те, яким він буде. Адже мешканці найкраще знають, чого бракує їхньому двору, вулиці чи місту, які рішення справді зроблять їхнє життя зручнішим.

Так відбудова перетворюється з технічного завдання на спільну справу.

І саме тут з’являється поняття спільного блага. Воно починається там, де люди думають не лише про власну зручність, а й про те, як створити простір, у якому добре буде різним людям.

Для України, яка після війни матиме потребу не просто відновити зруйноване, а переосмислити власний розвиток, це особливо важливо. Війна принесла величезні втрати, але водночас відкрила можливість по-новому подивитися на те, як ми будуємо міста, громади та суспільні відносини.

Не повторити старі рішення, а разом створити кращі. Не повернути минуле, а свідомо обрати майбутнє – саме таким може бути один із головних принципів відбудови України.

А для молодого покоління це означає ще й можливість не просто спостерігати за процесом відновлення, а брати участь у формуванні країни, у якій воно хоче жити завтра.

Дивіться відео Анастасії Хрупчик із села Седлище Волинської області із серії «Відновлення України: напрямки, пріоритети, виклики».

Проєкт «Молодь за майбутнє України: діалог, дослідження та творча медіаробота для консолідації українського суспільства та православ’я» реалізується за підтримки уряду Німеччини (Zivik/IFA).