Проєкт «Молодь за майбутнє України: діалог, дослідження та творча медіаробота для консолідації українського суспільства та православ’я» працює вже п’ятий місяць. 

За цей час команди навчалися фасилітувати діалог, ставити запитання, слухати різні позиції, працювати з медіа та створювати власні інформаційні й творчі продукти. Окрему увагу в межах проєкту приділяли питанням спільного блага, цінностей, суспільної згуртованості, ролі молоді у відновленні України та пошуку відповідей на питання, якою має бути країна після війни і якою ми хочемо бачити її вже сьогодні.

Лекції, тренінги, літні школи, вебінари, стратегічні сесії та молодіжні форуми поступово формували навички, які тепер мають пройти перевірку практикою.

Настає момент, коли навчання переходить у дію.

Діалог як інструмент спільного майбутнього

Одна з ключових ідей проєкту полягає в тому, що майбутнє країни не можна створити лише через готові відповіді, які хтось передає молоді. Його потрібно обговорювати разом.

Саме тому наступний етап проєкту передбачає серію модерованих дискусій і діалогів у різних містах і громадах. Молоді фасилітатори, які пройшли відповідне навчання, тепер самі організовують та проводять зустрічі, працюючи разом із місцевими командами та під супроводом досвідчених експертів.

Учасники говоритимуть про те, що безпосередньо стосується їхнього життя: якою має бути Україна, якою має бути громада і місто, у якому хочеться жити, що об’єднує суспільство та як різні його середовища можуть знаходити спільну мову.

Окремий напрям — діалоги в релігійному середовищі, де йтиметься, зокрема, про ідеї для українського метанаративу та можливий об’єднуючий метанаратив українського православ’я.

Усього в межах цього етапу заплановано:

• 24 модеровані дискусії на теми «Україна, яку ми хочемо побудувати. Перспектива молоді» та «Ідеї для українського метанаративу»;
• 18 діалогів «Місто, в якому я хочу жити»;
• 12 діалогів у релігійному середовищі.

Таким чином, йдеться про 54 очні дискусійні та діалогові події.

Водночас кожен такий захід має професійний супровід. Молоді фасилітатори отримують попередній брифінг, допомогу в підготовці структури розмови та запитань, а після зустрічі — дебрифінг і зворотний зв’язок. Саме онлайн-сесії на цьому етапі виконують передусім функцію супервізії та підтримки, тоді як основні розмови з молоддю відбуваються безпосередньо в громадах.

Від «що ми думаємо?» — до «що ми можемо змінити?»

Для проєкту важливо не просто зібрати думки молодих людей.

Діалог має допомогти побачити, що стоїть за цими думками: які цінності є спільними, де виникають розбіжності, які проблеми молодь вважає справді важливими, що заважає їй діяти та які зміни вона хотіла б бачити у своїй громаді й країні.

Результати обговорень будуть не лише зафіксовані. Вони стануть матеріалом для подальшої журналістської, медійної та творчої роботи молодіжних команд.

Це принципово важливо для логіки проєкту: молодь виступає не лише учасником заходів, а й співавтором змісту.

Як це вже працює: досвід команд із Харківщини й Полтавщини

Наприкінці вересня-початку жовтня молодіжні команди Харківщини провели серію очних зустрічей, присвячених питанням безпеки, державності, громадської участі та особистих життєвих стратегій.

Наприклад, під час інтерактивної зустрічі «Твоя безпека — твоя відповідальність» 15 учасників говорили про цивільну безпеку не як про набір інструкцій, а як про систему спільної відповідальності. Через практичні ситуації та командний квіз вони розбирали, як взаємодіють різні служби, хто відповідає за безпеку та яку роль у цій системі має звичайна людина.

Інша зустріч — кіноперегляд «Темні часи» та відкритий діалог про державність, вибір і відповідальність — зібрала 20 запрошених гостей. Фільм став лише відправною точкою для розмови про державність, лідерство, взаємодію влади й суспільства та межі компромісу.

Цікаво, що на початку розмови учасникам запропонували назвати першу асоціацію зі словом «державність». Найчастіше вони називали людей (45% учасників), а вже потім — історію (20%), закони (20%) та територію (15%). Це дозволило побудувати подальшу дискусію навколо простого, але важливого питання: чи може держава бути сильною без відповідального суспільства, яке готове діяти разом?

Ще одна команда зі Слобожанщини поставила запитання: «Що означає творити державу вже сьогодні, якщо ти молодий?»

У дискусії йшлося про волонтерство, молодіжні та громадські організації, студентське самоврядування, молодіжні ради, локальні ініціативи, професійну діяльність, державну службу та участь у прийнятті рішень.

Водночас 23 учасники діалогової зустрічі говорили і про те, що заважає молоді бути активною системно. Серед названих бар’єрів — нестача часу, недостатня поінформованість, недовіра до того, що думку молоді буде враховано, та незнання, з чого почати.

Саме тут і проявляється одна з головних цілей проєкту: не просто закликати молодь бути активною, а створювати середовище, у якому від власної думки можна перейти до спільного обговорення, від обговорення — до ідеї, а від ідеї — до конкретної дії.

Що змусить молодь залишатися?

Інший акцент з’явився у дискусіях на Полтавщині. Тут значна частина розмов була присвячена майбутньому регіону, культурному потенціалу та одній із найбільш гострих для учасників проблем — відтоку молоді.

В одній із дискусій взяли участь 25 осіб. Учасники намагалися розібратися, чому молоді люди обирають інші міста або виїзд за кордон і що може зробити Полтавщину більш привабливою для життя, навчання та професійного розвитку.

Серед названих причин — брак сучасних просторів для самореалізації, обмежений вибір креативних вакансій, недостатня кількість можливостей для професійного розвитку та відчуття недостатньої залученості до процесів прийняття рішень у громадах.

Окремо учасники аналізували роботу молодіжних рад, центрів та громадських організацій. Одне з питань, яке виникало під час дискусій, — чи достатньо традиційних форм молодіжної політики для того, щоб залучати сучасну молодь.

Фінансування чи самоорганізація?

Однією з найбільш гострих тем на Полтавщині стало питання: що є необхідною умовою для розвитку молодіжних ініціатив — підтримка влади чи власна ініціатива молоді?

Частина учасників наголошувала на необхідності фінансування, приміщень та підтримки з боку владних структур. Інші вважали, що молодь не повинна чекати на готові ресурси, а може створювати власні ініціативи та залучати грантові кошти.

Ця суперечка не завершилася однозначною відповіддю. Водночас саме вона показала важливу для діалогу річ: молодіжна політика сприймається учасниками не лише як сфера відповідальності держави чи місцевої влади, а й як простір для власної ініціативи та самоорганізації.

Під час іншої дискусії ця тема отримала продовження: учасники сперечалися про те, чи варто відновлювати формальні молодіжні ради та інституції, чи ефективнішими можуть бути гнучкі низові ініціативи.

Ще одне протиріччя стосувалося пріоритетів розвитку: що важливіше — культурні простори й події чи економічна база у вигляді робочих місць, коворкінгів і бізнес-інкубаторів?

Традиція чи модернізація?

Особливе місце в полтавських обговореннях посіла культура.

Учасники говорили про те, як перетворити багату історичну та культурну спадщину регіону на сучасний ресурс розвитку громад.

Водночас тут також виникла суперечність. Одні учасники наголошували на необхідності зберігати традиції та автентичність. Інші говорили про потребу модернізації — розвиток IT-хабів, сучасних молодіжних просторів, урбаністики, креативних індустрій та вуличного мистецтва.

Цікаво, що ця дискусія фактично повернула учасників до одного з головних питань проєкту: як поєднати те, що вже сформувало українську та локальну ідентичність, із тим, що має допомогти громадам розвиватися в майбутньому.

Від ідей — до наступного кроку

Під час однієї з полтавських дискусій учасники сформулювали понад 10 конкретних ініціатив — від створення молодіжного хабу до запуску менторської програми для молодих підприємців.

Також учасники домовилися систематизувати напрацьовані ідеї та оформити їх у вигляді пропозицій для місцевих громад.

Водночас у звітах команд зафіксовано й те, що не все вдалося зробити під час самих зустрічей. Через обмеження часу учасники не встигли розписати покроковий механізм реалізації кожної ідеї. Саме тому частина напрацювань має перейти до подальшої роботи ініціативних груп.

Це важливий результат самого діалогового формату: не кожна зустріч повинна завершуватися готовим рішенням. Іноді її результатом стає чіткіше сформульована проблема, зіткнення різних позицій і розуміння того, над чим потрібно працювати далі.

Різні регіони — різні питання, спільний запит

Харківські та полтавські зустрічі відбувалися в різних контекстах і мали різні акценти.

На Слобожанщині розмова частіше поверталася до питань державності, відповідальності, участі молоді, суспільної згуртованості та взаємодії громадян і державних інституцій.

В Середньому Подніпров’ї сильніше звучали питання відтоку молоді, молодіжної інфраструктури, культурного розвитку, професійних можливостей, самоорганізації та пошуку балансу між традицією і модернізацією.

Але в обох випадках молодь говорила не лише про проблеми. Вона намагалася відповісти на практичніше запитання: якою має бути її власна роль у майбутньому громади та країни?

Саме тому в межах проєкту важливим є не тільки проведення самих дискусій, а й подальше опрацювання їхніх результатів. Ідеї, аргументи, запитання та пропозиції, які виникають під час зустрічей, стануть матеріалом для подальшої аналітичної, творчої та медійної роботи молодіжних команд.

Діалог — це не про правильну відповідь

У цьому етапі проєкту важливим є сам принцип розмови.

Діалог не передбачає, що наприкінці всі мають думати однаково. Його завдання — створити простір, у якому можна висловити власну позицію, почути іншу, поставити запитання, побачити проблему під іншим кутом і разом визначити те, що може стати основою для спільних дій.

Для молодих фасилітаторів це водночас і практична школа.

Тепер вони вже не лише слухають про фасилітацію — вони фасилітують. Не лише вивчають журналістику — вони працюють із реальними історіями та результатами дискусій. Не лише говорять про суспільний діалог — вони створюють простір, де цей діалог відбувається.

Попереду — нові зустрічі в громадах, нові голоси, незручні запитання, різні погляди й нові результати.

І саме з цих десятків локальних розмов поступово складається відповідь на велике питання проєкту: яку Україну ми хочемо будувати — і що кожен із нас може зробити для того, щоб вона справді стала такою.

Проєкт «Молодь за майбутнє України» реалізується ГО «Софійське Братство» за підтримки уряду Німеччини (Zivik / IFA).