З 2 по 5 серпня у Вараші на Рівненщині відбулася Літня школа медіа та журналістики в межах проєкту «Молодь за майбутнє України». Молоді учасники працювали з журналістикою, відео, критичним мисленням, діалогом та шукали власні відповіді на питання: якою має бути Україна, яку ми хочемо побудувати.

Літня школа стала простором, де журналістика не залишалася лише теорією. Молодь вчилася працювати з інформацією, ставити запитання, бачити маніпуляції, розповідати історії, створювати відео та говорити про складні суспільні процеси так, щоб їх хотілося слухати. Саме такий підхід закладався в концепцію школи: бачити людей, чути історії, творити спільне благо.

Програма поєднала навчання, практику, творчість і неформальну взаємодію. Окремі заняття були присвячені журналістиці та творчій медіароботі, інші — розвитку комунікації, лідерства, стійкості та вмінню працювати разом. Передбачені програмою практичні й мистецькі активності стали не просто «перервою» між лекціями, а способом краще пізнати одне одного, відновити ресурс і сформувати довіру всередині групи.

Від інформаційної війни – до відповідальності за власне слово

Однією з перших ключових розмов стала інтерактивна лекція-діалог політолога, співзасновника Національної платформи стійкості та згуртованості Олега Саакяна «Інформаційна війна, довіра і майбутнє України. Як медіа допомагають суспільству вистояти й не втратити єдність».

Говорили про те, як інформація впливає на громади, чому суспільство може як об’єднуватися, так і розколюватися, і чому відповідальність за інформаційний простір лежить не лише на професійних журналістах, а й на кожному, хто створює та поширює публічний контент.

Учасники побачили цю проблему не лише в теорії. Лазертаг, який став одним із перших практичних занять, несподівано перетворився на хорошу метафору інформаційної війни: у грі після помилки можна почати спочатку, а в реальному інформаційному просторі неправдива інформація може запустити паніку, зруйнувати довіру або завдати шкоди цілій громаді.

Тому одне з головних питань школи звучало просто: чи достатньо нам довіряти інформації — чи її потрібно перевіряти?

Як говорити про проблеми України – і не працювати на ворога

Окремий блок був присвячений складній для воєнного часу темі громадянської відповідальності.

Правозахисник і громадський діяч, співзасновник та голова Першого добровольчого мобільного шпиталю Геннадій Друзенко говорив із молоддю про межу між критикою, відповідальністю та громадянською мужністю: «Як говорити про проблеми України і не працювати на ворога?»

Це була розмова не про те, щоб уникати незручних тем. Навпаки — учасники вчилися говорити про проблеми відкрито, але відповідально, розуміючи можливі наслідки власних слів.

Окрему практичну лабораторію провела докторка філософії з економіки, аналітикиня VoxUkraine Вікторія Агапова — «Слово, яке будує. Якою має бути журналістика та медіаробота для відновлення України». Йшлося про те, як пояснювати реформи, державну політику та складні зміни простою мовою — так, щоб люди не просто отримували інформацію, а хотіли розуміти й долучатися.

Від ідеї – до готової історії

Важливою частиною школи стала практична медіаробота.

Журналіст, кіно- та телепродюсер, сценарист, полковник ЗСУ, лауреат мистецької премії «Київ» у галузі журналістики Тарас Боровок провів практичну лабораторію «Історія, яка здатна змінити громаду/місто/країну». Йшлося про те, як створити відео, після якого глядач не просто поставить «лайк», а захоче щось зробити.

Наступний практичний блок від тележурналістки, сценаристки і авторки проєкту «Камо Грядеши» Ольги Манько — «Від ідеї до готового фільму. Як маленька команда може створити великий медіапроєкт» — дозволив перейти від задуму до конкретної медіаісторії.

А під час інтерактивного семінару-детективу «Хто монтує твою реальність?» редакторка та журналістка Олеся Лепетун і режисер документального кіно Михайло Воробйов запропонували подивитися на медіа вже з іншого боку — як формується наша картина світу, хто визначає, що ми побачимо, і як монтаж, подача та візуальні рішення змінюють сприйняття історії.

Разом із молоддю вони також моделювали формат громадського ток-шоу: учасники пробували себе в ролях представників місцевої влади, громадських активістів, молоді та мешканців громади й обговорювали конкретні проблеми — стан укриттів, місця для відпочинку, освітню інфраструктуру, можливості для працевлаштування молоді. Такий формат дозволив не просто потренувати журналістські навички, а й побачити, як за допомогою медіа можна організовувати змістовний діалог у власній громаді, ставити владі незручні, але важливі запитання і не боятися комунікувати з тими, хто ухвалює рішення.

Не лише журналістика

Медійну роботу свідомо поєднали з досвідом, який допомагає краще відчути власну культуру, локальну історію та спільноту.

Учасники побували у селі Стара Рафалівка, де долучилися до майстер-класів із дзвонарства, роботи з архівними документами Свято-Миколаївського храму. Крім багатьої інших – незабутніми стали майстер-класи зі створення традиційної ляльки-мотанки-травниці від майстерки Наталії Гаврилюк та «Надання першої медичної допомоги» від Мальтійської служби допомоги. 

Такі практики стали важливим доповненням до медійної роботи. Адже створювати змістовні історії про Україну важко, не вміючи бачити її людей, локальну пам’ять, традиції та культурну спадщину.

Окремий простір був відведений лідерству, саморозвитку та психологічній стійкості. Кризова психологиня і фасилітаторка діалогу Лєна Шторм та теолог і соціальний працівник, фасилітатор діалогів Дмитро Федорчак працювали з учасниками над питаннями стійкості, комунікації та теології пам’яті.

Від «якою буде Україна?» – до «що я можу для цього зробити?»

Одна з важливих цілей школи полягала в тому, щоб молоді люди не залишалися лише споживачами інформації.

Тому протягом програми учасники не тільки слухали експертів, а й створювали власні медіаматеріали — відео, тексти, інтерв’ю та історії про людей і події, які побачили під час школи. Вони працювали як маленькі редакції: шукали тему, визначали головну думку, знімали, записували синхрони, монтували та презентували результат.

Фінальним етапом стало представлення мініпроєктів учасників і відзначення найбільш активних учасників школи.

Ця практика була важливою ще й тому, що медіа в межах проєкту розглядалися не лише як професія. Медіа — це інструмент участі. За допомогою історії, відео, фотографії чи тексту молода людина може підсвітити проблему своєї громади, розповісти про позитивну зміну, поставити незручне запитання або запропонувати власне рішення.

Саме тому розмова про майбутнє України протягом школи поступово ставала більш конкретною. Не тільки: якою ми хочемо бачити Україну? А й: що можемо зробити для цього вже зараз — у своїй громаді, у своєму місті, у своєму інформаційному просторі?

Насичена програма – десятки форматів і один спільний результат

Програма школи була насиченою та охоплювала два основні навчальні напрями — модерацію та фасилітацію і журналістику та творчу медіароботу. Загалом вона передбачала 42 навчальні майстер-класи, а також 20 рухових і мистецьких практик, спрямованих на розвиток взаємної довіри, емпатії, комунікації та саморозвитку.

Окреме місце у спільній програмі посіли обговорення документів «Майбутнє України, яке ми хочемо побудувати. Перспектива молоді» та «Ідеї для українського метанаративу». Молоді учасники не просто знайомилися з готовими ідеями, а мали можливість обговорювати їх, ставити запитання та формулювати власне бачення майбутнього країни.

Окрему увагу було приділено практичним навичкам, необхідним молодим лідерам: активному слуханню, технікам постановки запитань, фасилітації та трансформації конфліктів, управлінню часом і проєктами, створенню безпечного простору та візуалізації результатів спільної роботи.

Для учасників медійного напряму це означало також практичне опанування різних журналістських жанрів, технік інтерв’ю, основ фото- та відеозйомки, відеомонтажу, графічного дизайну та створення контенту для сучасних медіа. Частину цих навичок молодь одразу застосовувала, створюючи власні медіаматеріали за підсумками школи.

Особливе місце посіли рухові, творчі та культурні практики — від роботи з архівними документами Свято-Миколаївського храму у Старій Рафалівці та дзвонарства до створення ляльки-мотанки. Вони допомагали учасникам не лише відновити ресурс після інтенсивної роботи, а й побачити живий зв’язок між культурною пам’яттю, локальною історією та сучасною Україною.

Таким чином, школа поєднала те, що часто існує окремо: професійні медійні навички, лідерство, діалог, роботу з конфліктами, культурну пам’ять і розмову про майбутнє України.

Літня школа у Вараші завершилася, але її головний результат — не кількість проведених занять. Це молоді люди, які отримали нові інструменти для роботи з інформацією, створення медіаконтенту, діалогу та командної взаємодії — і побачили, як ці навички можуть працювати в реальному житті.

Бо хороша журналістика — це не просто розповісти, що сталося.

Це допомогти людині побачити, чому це важливо, що з цим робити і якою може бути її власна роль у змінах.

А майбутнє України, вірять учасники проєкту, починається саме з цього.