Продовжуємо серію матеріалів про молодих учасників проєкту «Молодь за майбутнє України», які після навчання у Літній школі журналістики та медіароботи долучилися до створення відеосерії «Відновлення України: напрямки, пріоритети, виклики».
Випускники Літньої школи журналістики та медіароботи, що відбулася в межах проєкту «Молодь за майбутнє України» в серпні, долучилися до створення нової відеосерії «Відновлення України: напрямки, пріоритети, виклики».
Чи можна захищати державу, не звужуючи свободу совісті? І чи може держава залишатися нейтральною, якщо релігійне середовище стає простором реальних безпекових ризиків?
Війна не закінчується для людини в ту мить, коли стихає вибух. Іноді вона продовжується у снах, у тілі, в реакції на звук, у недовірі до близьких, у нездатності планувати майбутнє. Але травматичний досвід може залишитися частиною нашої історії, не ставши всією нашою історією.
У час великої війни слово «людиноцентричність» може звучати майже парадоксально. Коли країна бореться за саме право на існування, коли людські життя стають частиною військової статистики, а держава змушена обмежувати права і свободи громадян, чи можливо взагалі поставити людину в центр?
Критичний аналіз Закону України № 2834-IX від 13.12.2022 р. «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» (далі – Закон про ідентичність) та Стратегії утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року, затвердженої Постановою КМУ №1322 від 15.12.2023 р.
Відповідь, яку ми пропонуємо, є простою на перший погляд, але має несподівані наслідки. Церковна уява ніколи не є однією річчю. Вона діє одночасно на кількох поверхах, вона дивиться в обидва боки, і від Церкви, і на Церкву, і саме тому вона може бути водночас найбільшим ресурсом суспільної злагоди і найглибшим джерелом суспільного розколу.
За останні роки кожен із нас змінився. Хтось втратив дім, хтось — близьких, хтось пішов воювати. Ми всі отримали досвід, якого не обирали. І саме зараз, можливо, особливо гостро запитуємо себе: що в нас залишається незмінним? Що робить нас нами?
інтерв’ю з Владиславом Бойком, виходцем з Вараша, міста-супутника Рівненської атомної електростанції. Ще під час навчання у школі він активно пізнавав роботу енергооб’єкта, проходив стажування у ХЦ та ЦВтаК.
Слово «майбутнє» в Україні за останні роки набуло дивного присмаку відкладеного життя. «Після війни», «після перемоги», «коли виростеш» – нас привчали, що справжня дія почнеться колись потім, проте проєкт «Молодь за майбутнє України» повністю перевертає цю оптику. Ми – покоління, яке чітко усвідомило: наше завтра не настане саме по собі, як календарна дата.
Накласти джгут на рану чи розпізнати фейк у стрічці новин — що з цього сьогодні рятує більше життів? На літній школі журналістики у Вараші ми точно зрозуміли: ці навички рівноцінні. Слово під час війни може як лікувати, так і ставати зброєю масового ураження.
Чи можна за 5 днів навчитися тримати оборону, рятувати життя, плести обереги та громити ворожу пропаганду? У Вараші на літній школі проєкту «Молодь за майбутнє України» довели: можна. Особливо якщо ти – частина покоління, якому зовсім скоро відбудовувати цю країну.
З 2 по 6 серпня у Вараші на Рівненщині відбулася Літня школа медіа та журналістики в межах проєкту «Молодь за майбутнє України». Молоді учасники працювали з журналістикою, відео, критичним мисленням, діалогом та шукали власні відповіді на питання: якою має бути Україна, яку ми хочемо побудувати.
«Справлятися з колективною травмою: російські воєнні злочини проти дітей. Шляхи протидії та реабілітації. Як суспільство може допомогти відновленню та захисту дитинства в Україні?» — такою була тема чергового вебінару, присвяченого одному з найболючіших наслідків російської агресії.
Твердження про «специфічний потенціал» Церкви у формуванні спільного блага потребує одразу двох застережень. Мова йде не про особливі права або особливий авторитет, а про специфічний механізм впливу, що є принципово відмінним від механізмів держави і ринку.
Відео відгуків команд-учасників Літньої школи журналістики, що проходила у Вараші 2-6 серпня.
Є відоме спостереження, яке добре описує нашу ситуацію: люди, що говорять одні й ті самі слова, часто мають на увазі зовсім різне. «Гідність», «справедливість», «єдність» – ці поняття є в лексиконі будь-якої публічної розмови про майбутнє України, але щойно починається конкретне обговорення, з’ясовується, що кожен вкладає в них власний зміст.
Вараш, Рівненська область — тут, серед поліських лісів, розпочала роботу Літня школа журналістики та медіароботи. Більше 40 молодих учасників, 10 спікерів, цікаві гості і одне головне завдання: навчитися створювати контент, який не просто інформує, а змінює суспільство.
Чи достатньо Україні перемогти у війні, щоб стати успішною державою? Чи народжується відповідальне суспільство автоматично після здобуття свободи? І чи не виявиться найважчий іспит для України не на полі бою, а після перемоги?
Попри те, що поштовхом до розмови стала криза у міжправославних відносинах, вебінар дуже швидко вийшов далеко за межі церковної проблематики. Насправді йшлося про значно ширше питання: чому одні конфлікти можуть завершитися порозумінням, а інші приречені на нескінченне відтворення.
Поки одні планують відпустку, 16 молодіжних команд із різних куточків України працюють над своїми проєктами — і це не перебільшення. Ми зустрілися з командами, щоб допомогти їм перетворити ідеї на чіткі плани дій.
Ідея може народитися за кілька хвилин. Але щоб вона справді запрацювала в громаді, потрібні люди, які зможуть домовитися між собою, розподілити ролі, почути одне одного, пережити конфлікт і зрештою взятися за спільну справу.
Попри заявлену тему — «Лідерство і джерело сили» — розмова дуже швидко вийшла далеко за межі класичної лекції про лідерські якості. Вона перетворилася на відвертий діалог про свободу, відповідальність, жертовність, довіру та моральний вибір людини у часи історичних потрясінь.
Україна проходить зараз період, який має визначити її майбутнє: триває війна за екзистенційне виживання держави і внутрішня, напружена і не завжди публічно проговорена суспільна суперечка про те, якою ця держава має стати після війни.
Українське православ’я сьогодні перебуває у стані багаторівневого системного інституційного конфлікту, який не зводиться до однієї причини чи одного виміру. Дослідники дедалі частіше описують його як переплетіння історичних, інституційних, символічних, політичних і культурних процесів, що взаємно впливають і підсилюють один одного.
Хтось із нас пам’ятає ранок 24 лютого як звук, що розбудив раніше будильника. Хтось пам’ятає порожній клас, де ще вчора сиділо тридцять однокласників, а лишилося дванадцять. Хтось пам’ятає чергу на кордоні, де мама тримала за руку молодшого брата і не могла пояснити, чому тато лишається.
У межах проєкту «Молодь за майбутнє України: діалог, дослідження та творча медіаробота для консолідації українського суспільства та православ’я» відбулася чергова зустріч із циклу вебінарів, присвячених темі спільного блага та відновлення України.
“Ми говоритимемо про те, як багаторічний церковний конфлікт впливає на здатність українського суспільства залишатися єдиним. Як церковний конфлікт став частиною великої системи українських суспільних поділів”.
У межах проєкту «Молодь за майбутнє України» відбувся ще один вебінар із серії зустрічей, присвячених осмисленню майбутнього України. Цього разу гостем молоді став один із найвідоміших українських інтелектуалів сучасності — Володимир Єрмоленко, філософ, письменник, журналіст, президент Українського ПЕН та головний редактор аналітичного проєкту UkraineWorld.
Серія вебінарів проєкту «Молодь за майбутнє України: діалог, дослідження та творча медіаробота для консолідації українського суспільства та православ’я» триває. Якщо перша зустріч була присвячена поняттям спільного блага, чеснот і справедливості, то другий вебінар став спробою відповісти на ще складніші запитання: хто такий українець сьогодні, як формується наша спільна ідентичність і якою має бути країна після війни.
