Ця публікація – короткий переказ статті філософів Сергія Пролеєва та Вікторії Шамрай, яка увійшла в збірку есеїв провідних українських мислителів, упорядковану Аспен Інститутом Київ для учасників семінарів «(Пере)осмислення суспільного договору для України» в межах проєкту «Суспільний договір для України».
Якщо років 10-20 тому українські інтелектуали активно (і без жодного успіху) переймалися “національною ідеєю”, то останнім часом цю тематику майже витіснило обговорення “суспільного договору”.
Це динамічний стан суспільства, що потребує спільних об’єднавчих рішень – часто некомфортних. Під час щорічної конференції Премії ім. Герогія Гонгадзе «Медіа Дні» виступала у дискусійній панелі «Звільнені території та повоєнна Україна: роль медіа у медіації та реінтеграції суспільства» з обговоренням ознак, чинників і виникнення поляризації та її впливу на суспільство.
Широкомасштабна війна триває більше, ніж пів року, на багатьох ділянках фронту вона перетворилася на позиційну. Дається взнаки втома, втрати, травми, непевне майбутнє та загроза, яка нікуди не зникає.
Безсумнівно, це потужний і глибокий текст, що викликав бурхливе обговорення. Його рекомендується прочитати кожному. Особливо батькам, які замислюються про майбутнє своїх дітей. Варто дати його почитати й самим дітям, щоб вони подумали про світ, у якому житимуть завтра.
«Візія майбутнього України як натхнення для нашої стійкості». Це тема нашої розмови, і я спробую дослівно на неї відповісти. Мені здається, що потрібно зробити зразу кілька уточнень – бо маємо, наприклад, зрозуміти, чим візія відрізняється від фантазії, чим візія відрізняється від мрії.
