Розмова про майбутнє: яким воно може бути і хто за нього відповідальний. До уваги читачів пропонуємо діалог президента компанії “Київстар” Олександра Комарова з Євгеном Глібовицьким, візіонером, керівником Інституту фронтиру, членом наглядової ради Суспільного мовлення.

Глібовицький переконаний: Україна має унікальний «мікс» рис для XXI століття – здатність одночасно мислити категоріями виживання й розвитку, індустріалізованість як спадок, який можна обернути на перевагу, та вміння швидко пробувати й адаптуватися замість зайвого теоретизування.

Ключова ілюзія, яку довелося пережити: десь є «відповідальні дорослі», які розуміють, що відбувається у світі. Таких дорослих немає – є лише суб’єкти, готові брати на себе відповідальність.

Держава в Україні часто не має спроможності зберігати інституційну пам’ять – цю функцію бере на себе громадянське суспільство, яке живиться дедалі більше українським капіталом, а не міжнародними донорами. На відміну від Заходу, де громадянське суспільство – елемент фасаду, в Україні це несуча конструкція.

Бізнес, на думку Глібовицького, має стати «дорослим у кімнаті» – саме він найбільш конкурентне й меритократичне середовище, де рішення напряму пов’язані з наслідками. Але бізнесові підходи не завжди підходять державі: бізнес працює з ризиком банкрутства окремої компанії, тоді як банкрутство держави – це смерть мільйонів.

Найважливіше застереження: успіх не гарантований. Були країни з хорошими лідерами й цікавою культурою, які не впоралися. Головна небезпека – ресентимент: якщо перемога не принесе очікуваного посттравматичного зростання, Україна ризикує почати шукати винних назовні, як Угорщина після Тріанону. Тому страх поразки має залишатися – не як параліч, а як фактор мобілізації й тверезості.